Влітку Україна святкуватиме 27 річницю своєї незалежності. Проте, як відомо, історія нашої держави є більш глибокою і сягає своїми коріннями часів Київської Русі, епохи середньовіччя у формі існування козацької держави на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким, УНР на початку ХХ століття. Нажаль, ця історія носила розривистий характер, оскільки завжди знаходились зовнішні сили, які не бажали бачити Україну суверенною, незалежною, демократичною державою.
Такою ж непростою, звивистою, часом трагічною є також історія Української Православної Церкви.
Як духовний стрижень суспільства вона піддавалась чи не найбільшим тортурам та утисканням з боку вищезгаданих зовнішніх антиукраїнських сил, які чудово розуміли, що існування автокефальної Православної Церкви України буде в першу чергу тим потужним фундаментом, на якому неодмінно постане Українська Держава.
Сьогодні на початку ХХІ століття ситуація кардинально змінилась. Світ підтримує Україну. Ми стали на незворотний шлях побудови своєї держави, яка базується на європейських цінностях і питання створення автокефальної Української Церкви набуло нового історичного сенсу та особливої актуальності.
Революція Гідності стала тією точкою відліку, яка надала поштовх демократичним реформам у країні, а також дозволила інтегрувати Україну до спільного європейського простору шляхом, зокрема, укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, створення зони вільної торгівлі та лібералізації візового режиму з ЄС.
Усі ці досягнення можуть бути нівельовані відсутністю гармонії у духовній складовій країни, яка повинна генеруватися єдиною Помісною Православною Церквою в Україні. З цією метою Президент України Петро Порошенко у квітні 2018 року зустрівся з Вселенським патріархом Варфоломієм.
Іншим суттєвим чинником до змін у духовній складовій країни стало існуюче зовнішнє управління українською церквою країною, яка з лютого 2014 року почала та нарощує військову агресію проти України, окупувавши при цьому Автономну Республіку Крим і окремі території Донецької та Луганської областей.
Релігійні організації України об’єднують у своїх лавах набагато більшу кількість людей, ніж будь які політичні партії, профспілки чи інші об’єднання громадян, відіграють суттєву роль у консолідації українського суспільства та розв’язанні його найскладніших проблем.
Церква у будь-який країні є барометром рівня напруженості суспільства, що і надало їй впевненості у ініціюванні отримання помісного статусу для Української Православної Церкви. Причому ця ініціатива з’явилася ще у липні 1992 року, коли духовне керівництво вже незалежної України зустрілося з Вселенським патріархом.
Тоді у зв'язку з утворенням України як держави й постало питання автокефалії. Це рішення було одностайно прийняте на Помісному соборі, на якому були представники всіх українських єпархій, монастирів. Рішення Помісного собору не вплинуло на Московський патріархат, який не уявляв собі автокефалію Української Православної Церкви.
Росія протягом свого існування була фактично єдиною державою, яка неодноразово вдавалась до дій, що призводили та порушення Православної єдності та церковних канонів і норм, зокрема – самопроголошення Московською церквою автокефалії у 1448 році та перебування невизнаною Константинополем та іншими православними церквами до 1589 року, незаконне приєднання Київської Митрополії до Московської церкви у 1686 році, одноосібне надання Московським патріархатом автокефалії «Православній церкві в Америці» у 1970 році, (визнане виключно церквами окремих країн т.з. «соціалістичного табору».
Москва блокувала будь-які переговори щодо Української Православної Церкви, тобто боротьба за автокефалію за участі Вселенського патріарха йде уже 25 років.
Міф, який розповсюджує Російська Православна Церква, що надання Томосу призведе до подальшого розколу православної церкви в Україні, оскільки УПЦ КП і УАПЦ вважаються не канонічними. Але це не так. Томос про автокефалію Православної Церкви в Україні не надається будь-яким конфесіям, ним не визнається «канонічність» УПЦ КП, УАПЦ та інших груп. Томосом лише стверджується та визнається автокефалія Помісної Православної Церкви в Україні. Навпаки, надання Томосу спрямоване на усунення розколу в українському православ’ї шляхом конституювання автокефальної Помісної Православної Церкви в Україні, до якої на добровільних засадах входять усі конфесії, еклізіастичні групи, а також духовенство і миряни держави.
Коли Україна отримає Томос, то Українська Церква буде одна, а залишок Московського Патріархату повинен називатися Російською Православною Церквою в Україні. Правами буде користуватися такими ж, як і Українська Церква, бо закон для всіх церков і релігій в Україні один. Отже, не порушуючи ні чиїх прав, українське суспільство прагне одного: мати повноцінну суверенну державу і свою автокефальну Українську Православну Церкву.
Посол України Борис Гуменюк