Пане Гуменюк, з часу повалення влади Віктора Януковича у лютому місяці Україна потрапила до важкої кризи, викликаної, перш за все, анексією Кримського півострову та військовою ескалацією ситуації на територіях східних областей України, зокрема Донецької та Луганської. На Ваш погляд, які головні причини усієї цієї серії подій?
Після отримання в лютому 2010 року влади Президентом Віктором Януковичем, він та його уряд замість того, щоб розпочати активну роботу та зосередитись на актуальних питаннях боротьби з корупцією (а не очолювати її), створення процвітаючої демократичної держави, реалізації реформ для народу в медичній, освітній, житловій та комунальній сферах, модернізації інфраструктурного комплексу країни, визначенні її належного місця в сучасних політичних координатах та, таким чином, виробленні реалістичної зовнішньої політики, розпочали здійснення псевдо реформ, які призвели до значної поляризації українського суспільства: з одного боку - група олігархів, з іншого – десятки мільйонів наполовину бідних людей з повною відсутністю середнього класу, який, як відомо, є основою суспільства. Суспільство, яке хоче вижити та мати право на будівництво свого власного майбутнього! Народ України був у відчаї, виснажений від перебування в атмосфері соціальної неправди, тотальної корупції та порушення усіх його конституційних прав. Проти цього у жовтні-листопаді минулого року і розпочалася класична народна революція в Україні. На жаль, від Москви до Лондону, від Нью-Йорку до Нікосії, українська народна революція часто розглядається через призму російської пропаганди. Російські лідери та підконтрольні державі засоби масової інформації наполягали та продовжують наполягати на тому, що українські мітингувальники були праворадикальними екстремістами та, таким чином, перемога в революції була ні чим іншим, ніж переворотом. Фактично ж, вона стала прикладом класичної народної революції, яка виникла внаслідок діяльності реакційного режиму. Це наша внутрішня справа і народ України, в якості головного носія влади та творця свого майбутнього, не потерпить будь-яких зазіхань зовні.
Багато критики звучить на адресу української сторони, зокрема з боку Джона Мершімера в його статті в журналі «Зовнішні справи» чи Генрі Кіссінджера, які наполягають на тому, що Україна не повинна приєднуватися до НАТО, підкреслюючи те, що «українська криза викликана помилкою Заходу». Яка ж стратегічна мета Вашої країни на даний час? Здійснення реформ та інтеграція з Заходом, включаючи НАТО та ЄС, або ж налагодження тісного стратегічного партнерства з Росією шляхом підтримання спеціальних відносин з цією країною в економічній та енергетичній сферах?
Відповідаючи на це запитання, я не буду оперувати політико-дипломатичними термінами, а відповім простою мовою. Наша стратегічна мета як в галузі внутрішньої, так і зовнішньої політики – це мир, стабільність, економічний та соціальний прогрес, добробут українського народу. Ми ніколи не ставили перед собою завдання незворотного вибору – Схід або ж Захід. Україна з самого початку своєї незалежності декларувала наміри, а саме головне втілювала їх в життя, щодо добросусідських відносин з усіма державами, в тім числі й з РФ, та країнами Європейського континенту. Саме тому Україна ще в 1994 році добровільно відмовилася від статусу ядерної держави (безпрецедентний крок у світовій політиці новітнього часу). В сфері зовнішньої політики ми на законодавчому рівні добровільно отримали статус нейтральної держави щодо військово-політичних блоків. Україна ніколи не зазіхала на землі своїх сусідів, а завжди була надійним міжнародним партнером, який завжди виконував взяті на себе міжнародні зобов’язання.
Багато статей в іноземній пресі присвячено опору російського населення на території східних областей України. Які ж відносини, історичні та сучасні, склалися між українцями та росіянами в областях, зокрема Донецькій, і яким все таки чином Київ спромагався в конституційній площині вирішувати конфлікти між ними в період до виникнення кризи?
А Вас не дивує, чому 22 роки до цього в Україні не було взагалі ніяких міжетнічних проблем? До речі, в Україні проживають представники понад ста національностей, в тім числі є великі поселення грецькомовного населення в Донецькій та Запорізькій областях. Хтось колись скаржився, що угорцям забороняють розмовляти угорською мовою в Закарпатті (я маю на увазі не тільки побут, а й свої школи, телеканали, газети в місцях компактного проживання). Те ж саме з болгарами в Одеській області, польська мова поширена в Львівській області тощо. Це все чистої води спекуляції, які штучно роздмухувались та були незграбно використані як привід для початку активного сепаратистського збройного протистояння. Головна мета – дестабілізувати Україну, а на зовнішній арені представити її як країну, яка утискує національні меншини. Якщо б це було так, то де ці «правозахисники на танках» були понад два десятки років тому? На жаль, саме ця ідеологема, яка не витримає ніякої критики, взята за основу у відносинах офіційного Кремля до України.
Після п’ятимісячного ведення бойових дій в Україні, за підрахунками ООН понад 2 000 людей втратили своє життя, в той час як понад 5 000 людей поранені. Переважна більшість з них є цивільним населенням. Чи є певні шанси на припинення вогню, укладення угоди про перемир’я та вирішення конфлікту політичним шляхом? Які Ваші очікування і які, на Ваш погляд, найбільш серйозні перешкоди для розв’язання конфлікту?
На жаль це так. Це сама велика трагедія, яку переживала Україна за роки своєї незалежності. Гинуть її громадяни, завдається колосальна матеріальна шкода нашому економічному потенціалу. Які мої очікування? Я абсолютно впевнений, якби не зовнішнє втручання, ми, громадяни України усіх національностей, давно б знайшли спільну мову для мирного врегулювання усіх суперечливих питань. Генетично, ми поміркована і миролюбива нація. За всю свою багатовікову історію Україна ніколи ні на кого не нападала, навпаки, завжди, як і сьогодні, була об’єктом агресії. Дозволю собі провести паралель із Кіпром. Уявіть собі: одного чудового дня 40 тисяч турецьких військ, розміщених на півночі Кіпру, повернулися на континент. Я впевнений, якщо не протягом тижня, то максимально місяця дві общини змогли б на законних підставах об’єднатися і вирішити своє болюче питання. Сьогодні, на кордоні з Україною розміщено 25-тисячний військовий контингент РФ, безпосередньо на території України активну бойову участь на боці сепаратистів бере понад 2 тисячі професійних військовослужбовців з Росії, кількість яких щодоби зростає.
Москва наполягає на федералізації України - плані, який розглядався в рамках проведення Мінської конференції, під час якої лідер так званої «Донецької народної республіки» Андрій Пургін висловлював переконання в необхідності отримання більш ширшої автономії. Чи є такий шлях вирішення проблеми прийнятним для України, чи він може призвести до додаткової дестабілізації ситуації?
Нам, українцям, неприпустимо чути, що хтось на чомусь наполягає в тому, що торкається нашої долі. Уявіть собі, Ви придбали ділянку землі, замовили технічну документацію і хочете збудувати на своїй землі, наприклад, двоповерховий будинок. Цього хочете Ви, цього хоче Ваша дружина, діти. Це святе. Раптом якийсь міцний чолов’яга і починає «наполягати», щоб будували те і так, як він накаже. Інакше, він зруйнує Ваші плани. Як Ви будете з ним розмовляти? Щось подібне ми спостерігаємо зараз у підходах Кремля до України.
Багато людей в Європі та, зокрема, на Кіпрі, висловлюють побоювання в тому, що українська криза може призвести до серйозної енергетичної кризи в Європі цієї зими. Які Ваші думки з цього приводу? Чи може запровадження Заходом наступних санкцій стосовно РФ нанести економічної шкоди Україні?
Це – надзвичайно складне питання. Зима 2014-2015 рр. буде, м’яко кажучи, непростою, як для України, так і, можливо, для ряду європейських країн. У нас немає ніяких ілюзій, що союзником Росії в її політиці тиску на нас буде «генерал мороз». Уряд країни готується до цих труднощів. Зараз в державі проводиться політика суворої економії, особливо в галузі паливно-енергетичного забезпечення. Я впевнений в тому, що ми вистоїмо. Що ж торкається санкцій. Не ми їх видумали. Хочу нагадати, що літом минулого року напередодні проведення саміту ЄС та України, Росія застосувала жорсткі санкції проти десятків українських товарів. Хто від цього виграв? Таким чином, санкції – це вимушений захід, який повинен приборкати неімперіалістичні замисли Кремля.
Наостанок я хочу задати Вам два наступних важливих запитання. З часу ескалації кризи багато представників кіпрських ЗМІ почали користуватися єдиною моделлю коментування війни в Донецьку, розповідаючи про протистояння «фашистського Києва з хорошою Росією». Що би Ви відповіли на таке спрощене розуміння ситуації, враховуючи те, що неоднозначні в своїх поглядах політичні партії «Правий сектор» та «Свобода» (які мають зв’язки з кіпрськими та грецькими неонацистськими партіями «ЕЛАМ» та «Золота зоря», члени «Правого сектору» та «Свободи» збиралися перед посольством Греції в Києві, розмахуючи прапорами «Золотої зорі» та збільшеними фотографіями двох вбитих активістів «Золотої зорі») відігравали провідну роль під час Майдану?
Я навіть не хочу коментувати цю нісенітницю, яка розкручується російською державною пропагандою. Мій батько, батько моєї матері активні учасники війни 1941-45 рр. проти фашизму. Нагороджені багатьма бойовими нагородами. Проти фашизму в лавах Радянської Армії воювало 7 млн. українців. Фашизм і Україна – не сумісні. Якщо говорити про наявність праворадикальних партій, то де їх сьогодні немає? Як тоді оцінювати заяви депутата Державної Думи РФ В.Жириновського про те, що чобіт російського солдата буде омитий водами Індійського океану? Треба займатися виваженою, розсудливою політикою, а не голослівним політиканством.
І насамкінець, чи може Україна, на Ваш погляд, досягти політичної стабільності в майбутньому? І чи може ця стабільність існувати без врахування позиції Росії?
Звичайно ми переконані в своєму майбутньому, яке принесе стабільність і добробут працелюбному і миролюбивому українському народу. Для реалізації програм українського народу і дій Президента України ми об’єктивно зацікавлені у мирному співіснуванні з усіма країнами, насамперед, з нашими територіальними сусідами. Звичайно, це торкається і Росії, при умові, що вона визнає факт існування незалежної, територіально цілісної України, а відтак радикально змінить свої сьогоднішні до неї підходи.